Нижня Сілезія багата своїми природними ресурсами. Про один із них говорять нечасто, але варто знати, що ще у 20 сторіччі вантажівки стояли в черзі, щоб придбати мармур, який видобувався тут. Яка історія видобутку мармуру в Нижній Сілезії? Чи в наш час є розробки в цьому напрямку? Розповідаємо на wroclaw.name.
Нижньосілезький мармур – що відомо про його минуле
Історія видобутку мармуру в Нижній Сілезії дуже багата й цікава, хоча у 21 сторіччі про це багато хто забув. Якщо зазирнути в далеке минуле, виявиться, що наш регіон колись був справжнім мармуровим серцем Польщі. Особливо виділявся мармур, що добували біля населених пунктів Войцешув і Стронів-Шльонських.
Спершу завітаємо у Войцешув, невелике село в Качавських горах. Саме тут багаті поклади мармуру протягом багатьох років привертали увагу каменярів. Колір місцевого мінералу – білий із сірими або блакитними відтінками – міг би змагатися з найкращими зразками у світі. Але, на жаль, цей мармур виявився не надто практичним. Через численні тріщини його рідко використовували у великих будівельних проєктах. Натомість із нього робили декоративну крихту чи матеріал для мозаїчних підлог. Цей камінь, свого часу гордість регіону, поступово втратив свої позиції, залишивши лише спогади.
А от мармур зі Стронів-Шльонських, який називають “мармуром Біла Маріанна”, мав значно кращу долю. Його видобували ще в ті часи, коли регіоном володіла Маріанна Оранська, і назвали на її честь. Цей камінь використовували в стінах Сейму Польщі й у деяких частинах Національної філармонії. Хіба це не вражає? Багато століть тому його дістали з землі, а він і досі служить прикрасою.
Місцеві мармури мають цікаву історію походження. Ці породи формувалися сотні мільйонів років тому, коли територія нинішньої Польщі була місцем активних геологічних процесів. Стародавні вапняки, які відкладалися у водах теплих морів, під впливом високої температури й тиску перетворилися на мармур. І це не просто здогадки – у деяких кар’єрах збереглися карстові печери з останками сталактитів і сталагмітів.
За часів Фрідріха II сілезький мармур став настільки відомим, що деякі історики вважали його причиною війни між Пруссією та Австрією, хоча, звісно, вона була не єдиною. Невдовзі мармур став основним матеріалом для архітектурних і скульптурних творів у Потсдамі. Сьогодні лише деякі фахівці можуть розрізнити, звідки походить мармур, використаний у більшості з них. Однак відомо, що Фрідріх Великий особисто відвідував Войцешув і що саме з цього родовища взяли сировину для обеліска на Старому ринку в Потсдамі.
Сілезький кар’єр у районі Войцешува
Сілезький кар’єр приховує в собі сліди давньої геологічної історії та колишньої гірничодобувної промисловості. Це місце розташоване в районі, що простягається від Подгурек до Болькува, де свого часу активно видобували згадані вище войцешувські вапняки. Ці породи є особливими, зокрема, через унікальні умови їх формування.
Ще в далекому минулому, приблизно за 540 мільйонів років до нашої ери, у мілководних морських басейнах відкладалися скелети мікроскопічних організмів. З часом вони ущільнювалися й перетворювалися на вапняк. Одними з перших жителів цих морів були археоціати – крихітні тварини, схожі на губки, що залишили по собі “підказки” для вчених. Їх скам’янілі рештки дозволили точно встановити вік цих порід, що належать до раннього Кембрію.
Пізніше, під час варисційського горотворення, ці вапняки занурилися на значну глибину. Там, під впливом високих температур і тиску, вони зазнали метаморфічних змін, перетворившись на мармур. Проте навіть після таких перетворень у породі збереглися структури, що нагадують про її морське походження.
Сама лінза, у якій знаходиться кар’єр, має довжину близько 500 метрів і ширину 80 метрів. Місцеві мармури найчастіше мають білий або кремовий колір, подекуди з відтінками, які розповідають свою хімічну історію. Наприклад, червоний наліт, відомий як тера роза, утворився внаслідок вивітрювання в наземних умовах. А темно-сірі відтінки вказують на присутність марганцю.
Ще однією цікавою деталлю цього місця є карстові утворення. У глибині кар’єру, на північній стіні, розташована невелика печера завдовжки 15 метрів. Колись її прикрашали сталактити, але в наш час їх залишки лежать серед уламків порід. Ця печера є свідченням карстових процесів, які розчиняють карбонат кальцію у воді, насиченій вуглекислим газом. Хімічні реакції, що відбуваються в таких умовах, можуть як руйнувати, так і створювати нові форми, наприклад, сталактити чи сталагміти.
Сілезький кар’єр – це своєрідний геологічний архів, де кожен шар породи розповідає про минулі епохи – історію довжиною в сотні мільйонів років.
Історія видобутку мармуру в Клетно
Перші згадки про поселення на території Клетно пов’язані з видобутком і обробкою залізної руди. Ще в 13 столітті тут, імовірно, існувала одна з найстаріших кузень регіону. Назва місцевості, як вважається, походить від слова Klesse, що могло позначати інструмент або місце для подрібнення руди. У 14 столітті в документах згадується die Clesse, як частина невеликої феодальної держави. У 15 столітті починається активний видобуток у шахтах, зокрема згадуються штольні святого Павла і Святого Якова.
Тридцятирічна війна (1618–1648) завдала значної шкоди регіону й, зокрема, Клетно. Попри спроби відновити видобуток, гірнича промисловість занепадала. До кінця 17 століття Клетно стало переважно сільськогосподарським поселенням. У 18–19 століттях завдяки господарській політиці власників маєтку, зокрема королеви Маріанни Оранської, розвивалася інфраструктура, а село почало приваблювати туристів. У той час також проводили поверхневий видобуток флюориту й мармуру.
Після Другої світової війни, у 1948 році, в околицях Клетно розпочалися роботи з пошуку урану, які фінансувалися Радянським Союзом. Виявлені запаси в старих штольнях привели до активного видобутку, під час якого використовувалася праця ув’язнених. До 1953 року було прорито понад 37 км підземних ходів, але згодом видобуток припинили через низьку рентабельність.
Після припинення уранових робіт видобуток мармуру став основною діяльністю. Водночас Клетно почало розвиватися як туристичний центр завдяки мальовничій природі й історичним об’єктам. У 1960-х, під час видобутку в розкопі Клетно III, відкрили печеру, пізніше названу Ведмежою. І згодом розробки припинили.
Занепад 21 сторіччя
У 21 сторіччі мармурові кар’єри Нижньої Сілезії стали здебільшого мовчазними. У комерційних цілях і промислових масштабах використовуються переважно два родовища: “Славньовиці” та “Біла й Зелена Маріанна”. Виробництво стало надто затратним, та й конкуренція на ринку не залишає багато шансів для регіонального продукту. Також з’явилися природоохоронні закони, які обмежують видобуток у цих мальовничих місцях. Тож у 21 сторіччі відбулися зміни, які нагадують вислів одного з українських президентів: “Маємо те, що маємо”.
Та це не означає, що мармуровій історії остаточно настав кінець. Кар’єри стають привабливим місцем для туристів. Люди приїжджають сюди, щоб побачити, як виглядає камінь, з якого будували минулі покоління. Якщо додати трохи креативу, можна зберегти те, що залишилося, і перетворили занедбані кар’єри на нову гордість регіону. Тоді ці місця знову засяють – не як джерела каменю, а як частина історії та культури Нижньої Сілезії.
